- SEO
Лондон — головне місто Злітної смуги Один, третьої за чисельністю населення провінції Океанії. 1984 рік, Джулія Вортінг працює механікинею, яка лагодить машини для написання романів у відділі Худліту в Міністерстві Правди. Згідно з ідеологією Ангсоцу, правління партії та її лідера Великого Брата, Джулія є зразковою громадянкою — життєрадісно-цинічною, ні в що не вірить і зовсім не переймається політикою. Вона регулярно порушує правила, але також співпрацює з режимом, коли це необхідно. Джулію люблять усі, бо вона знає, як вижити у світі постійного нагляду Поліції Думок, дітей-шпигунів і чорних ринків пролетарських районів. Вона дуже добре вміє виживати.
Але Джулію починає інтригувати Вінстон Сміт — колега з відділу записів і працівник середньої ланки Зовнішньої Партії. Одного дня вона імпульсивно підсовує йому записку і усвідомлює, що втрачає контроль і більше не може почуватися у безпеці в цьому світі.
Перекладач - Ната Гриценко
До уваги: твір містить ненормативну лексику та сцени, які можуть завдати дискомфорту чутливим читачам.
Чому варто прочитати книжку:
Цитати:
Вона кохала його, бо це було заборонено. Кохала, щоби бути безстрашною.
На дорозі грався гурт дітей, і коли Джулія зістрибнула з велосипеда й покотила його до стіни гуртожитку, вони почали гуртом наспівувати, з’юрмившись навколо однієї дівчинки, що стрибала по крейдяних візерунках і відбивала біля ніг гумового м’яча. Джулія впізнала гру: «Повісь їх». Крейдяні візерунки зображали шибеницю, яку треба було перестрибувати під ритм співу. Якщо торкнешся лінії крейди ногою чи гумовим м’ячем, стаєш «ворогом» і тебе «вішають».
«Повісь їх» вигадала легендарна Мамі Фей із Дитячого відділу Правди — та, що написала пісні «Обіцянка маленького шпигуна» і «Свинці не сховатись». Гра мала на меті увіковічити повішення трьох найвідоміших Ворогів Народу — відступників Разерфорда, Ааронсона і Джонса. Характерним штрихом Мамі Фей було додати до списку ворогів уявного дядька — у дитячих оповіданнях кмітливі небіж чи небога завжди викривали дядька-шпигуна.
Слово «саможиття» в новомові означало час, проведений на самоті: довгі прогулянки, читання книжки перед сном, спостереження за заходом сонця. Воно завжди вживалось як принизливе й нагадувало товаришам, що час, витрачений не на користь колективу, змарновано.
Джулія уявляла свободу надлишком, незграбною вовтузнею; уявляла її собі як двох собак, що при зустрічі застрибують одне на одного. У її свідомості свобода була пов’язана з днями дитинства, годинами скарг, суперечок і співів вигнанців за кухонними столами, доки Джулія біля їхніх ніг гралася в солдатиків шпильками для волосся. Свободою була поживна їжа вигнанців і музика під назвою джаз, із її чудесно хворобливими трубами й ремствуваннями. Її мати колись сказала їй, що цю музику створювали в іншому всесвіті. Отже, той всесвіт був свободою.
